Сьогодні поділюсь з вами ще однією історією успіху. Ірина Загладько є одним із читачів даного блогу і на моє прохання поділитись своїм досвідом пошуку першої роботи в якості програміста доволі швидко відгукнулась.

Якщо ви в процесі освоєння професії програміста чи вже шукаєте свою першу роботу, тоді мабуть на своєму шляху регулярно стикались з проблемними місцями. В таких ситуаціях важливо не здаватись і продовжувати працювати далі. В цьому допомагає мотивація та приклад інших. Читаючи про проблеми інших, які вже досягли бажаного результату, ви розумієте, що ваша історія не унікальна, що все можна подолати. Головне терпіння, регулярні дії та цілеспрямованість.

В цьому інтерв’ю ви прочитаєте про те, як можна отримувати теоретичні знання, набувати практику. Ірина Загладько розповідає про проблеми, що виникають при пошуку роботи, особливо при розсилці резюме та проходженні інтерв’ю. Також отримаєте кілька дуже цінних порад від Ірини.

А почнемо ми із того, чому Ірина взагалі вирішила стати програмістом:

***

Ірина Загладько

Чому ти взагалі вирішила займатись програмуванням і коли?

Протягом останніх п’яти років я працювала над дисертацією з теоретичної фізики. Про сумне становище української науки, мабуть, не варто зайвий раз згадувати. Та й мені почало хотітися роботи дещо іншого типу – динамічнішої, з людьми та такої, де я чітко знатиму, яким повинен бути результат.

Кардинальні зміни ніколи мене не лякали, швидше навпаки – неабияк надихали. Найважче – це, мабуть, наважитися на ці зміни. І коли нарешті доходиш до якоїсь межі вагань і твердо кажеш собі: «все, цим я більше не займатимусь, а працюватиму над отим», то з плечей спадає камінь невизначеності і всі ментальні та фізичні ресурси скеровуються на досягнення цілі.

Значить, це не була мрія дитинства, а доволі виважене рішення в дорослому віці. З чого почала навчання, де і як отримувала теорію та практику програмування?

Один мій колега з інституту, здається, наважився на такі зміни дещо раніше за мене. Розпитавши його, де він здобуває нові знання, я й собі вирішила пошукати в списку курсів ІТ-академії від компанії SoftServe щось для себе. Я була налаштована настільки рішуче, що вирішила піти на найближчі за часом курси. І це був курс з систем управління базами даних. Саме навчання мало початися через три тижні.

Круто. Знову ж таки друзі, знайомі і їхній приклад – це найкращі помічинки, коли берешся за щось нове.

Мої друзі мають власну маленьку компанію і я запитала їх, чого вони мене зможуть навчити за такий короткий час. Все, що вони мені сказали, я вписала в резюме, яке надсилала при реєстрації. Це було не чесно, але я знала, що ця неправда здатна стати правдою.

Екстремальний підхід. Не для всіх. 😉

Щоправда, я розраховувала, що вступне тестування буде через тижні два. Але мені задзвонили вже наступного дня після реєстрації і сказали приходити ще через день. У мене лишалось півтори доби і це трохи лоскотало мої нерви. Ага, забула сказати, що на той час єдиним моїм досвідом з баз даних була стрічка коду, написана ще в університеті шість років тому.

Я була нулем. Але мала трохи часу – а це безцінний ресурс. Сумарно у мене пішло годин 8 на те, щоб підготуватися і почувати себе досить впевнено. Згодом виявилося, що я набрала понад 70% правильних відповідей і мене запросили на наступне випробування, а потім і на фінальну співбесіду, до якої я також готувалась, вже значно ґрунтовніше.

Тобто теоретичні знання ти опановуєш самостійно і тобі це дається доволі просто.

Так, як я вчилася на тих курсах – я, мабуть, ще ніде й ніколи не вчилася. Це забирало увесь мій час. Завжди було щось, що треба зробити чи прочитати. На самому навчанні нас переважно консультували щодо навчального проекту, який ми робили, а от здобувати знання доводилося самостійно. Особисто мені було дуже зручно вчитися за допомогою численних навчальних відео в Інтернеті. Це швидкий і наочний спосіб опанувати ті чи інші інструменти й методи. Відповіді на складні завдання я часто знаходила на форумах, а для опанування теорії читала відповідну літературу.

Гарний підхід. Теорія – самостійно. Практика – курси із практичним проектом і допомогою від викладачів. Я так розумію після навчання був пошук роботи? Що було найважче і як загалом відбувався даний процес?

Три місяці навчання пролетіли дуже швидко. Після навчання мене запросили на співбесіду, туди ж, в СофтСерв, в них саме була вакансія. Співбесіда пройшла добре, мені навіть здалося, що ідеально – я почувалася впевнено. Добре відповідала на всі питання, спокійно вела розмову. Коли я звідти вийшла, то була впевнена, що ця робота – вже моя.

І яким величезним було моє здивування, коли я дізналася, що ні. Для мене це й досі лишається трохи загадкою, але тоді це було майже трагедією. Адже я зовсім не розуміла, що і коли пішло не так. Це трохи пригасило мою самовпевненість. Згідно умов навчання, протягом наступного місяця я не повинна була погоджуватися на пропозиції від інших компаній. То ж у мене був час заспокоїтись і перепочити.

У нас усіх бувають подібні моменти. Мабуть хтось зверху дає знак притормозити, задуматись і зрозуміти, що не все в житті дається легко. І для деяких речей потрібно добряче попрацювати над собою. Що було далі?

Як тільки минув місяць, я склала чергове резюме і розіслала його приблизно в 10 місцевих компаній. Від декотрих я отримала відповідь аж через чотири місяці, від якихось взагалі не отримала. А більшість відповідала, що моє резюме їм до вподоби, але зараз у них немає позиції, яку вони могли б мені запропонувати, проте внесуть мене до своєї бази і в разі чого обов’язково повідомлять.

Протягом приблизно трьох тижнів я відправляла резюме, шукала оголошення про роботу на відповідних сайтах, цікавилася в друзів, хто б міг мені ще щось порадити. Все виглядало не надто втішно і я поволі засмучувалася. Компанія, в якій я працюю зараз, теж спочатку відповіла мені, що наразі нічого не може мені запропонувати, але через кілька днів я знову отримала від них листа про те, що хтось там таки зацікавився моїм резюме. А потім вони мені зателефонувати і запросили на співбесіду.

Співбесіда пройшла добре, проте я вже знала, що це ще нічого не означає… Згодом мені надіслали тестове завдання, результат виконання якого я продемонструвала на наступній співбесіді. І, зрештою, мені сказали «так».

Ну, тут уже було заслужене “так” 🙂 Знання, практика та ще й добре виконана робота по пошуку вакансії. Зазвичай, коли починаєш засмучуватись і ось-ось, здається, вже б здався, якраз тоді приходить результат. Головне ще трохи потерпіти і допрацювати.

Найважче в цьому всьому було, мабуть, чекати – на листи-відповіді, на дзвінки з «вердиктами». Адже не важко відправити листа з резюме, не важко навіть відбути співбесіду. Важко було не розумово чи фізично, а психологічно, адже роботу можна було знайти як через день, так і через пів-року. Невідомість – страшна штука.

Погоджуюсь. Тут немає точного рецепту чи дат. Середній період, за який ми знаходили зі студентами роботу (звісно, для тих студентів, які володіли необхідним набором знань та практики) тривав від одного до трьох місяців.

Як у тебе справи з англійською мовою і як це вплинуло на отримання роботи?

До навчання в ІТ-академії я пів-року ходила на курси англійської. Я пішла на них без конкретної мети, просто знаючи, що англійська – це важливо. До того я читала англійською багато фахової літератури, але розмовної практики мені бракувало. Звісно, можна ходити в спеціальні розмовні клуби, але там ваші помилки ніхто виправляти не буде, тому я обрала саме курси.

Що порекомендуєш іншим початківцям?

Чому компанія, яка спочатку написала, що не має відповідної вакансії, потім змінила свою думку і запросила мене на співбесіду? Так, можливо, за три дні у них з’явилася вакансія, а можливо, справа і в моєму резюме? Свій науковий бекграунд я вважаю своїм «коником». В графі про моє попереднє місце роботи працедавці бачать свідчення того, що перед ними людина, яка вміє думати, вчитися та працювати над складними задачами.

Також я вписала в резюме і те, що я пройшла онлайн курс з Data Mining на популярному ресурсі Coursera. Те, що на співбесіді був присутній також спеціаліст з Data Science, означає, що моє резюме читали справді уважно. Тому моя порада іншим початківцям зводиться до того, що мати свого «коника» – це однозначно плюс. Це те, що серед десятка резюме приверне увагу саме до вашого. І не бійтеся писати там про те, чим ви ще цікавитеся – ніколи не відомо, куди буде націлена увага роботодавця.

Гарна порада! Я також рекомендую в своєму резюме обов’язково додавати ізюминку, яка вигідно виділить вас на фоні інших кандидатиів.

На завершення хочу поцікавитись про певні фішки, секрети, техніки, які допомагають тобі залишатись в курсі подій в галузі. Так би мовити завжди триматись на гребені хвилі. Адже ми знаємо, що IT – галузь надзвичайно динамічна і щодня потрібно працювати над собою, вивчати щось нове.

Я нічого нового тут, мабуть, сказати не зможу. Всім і так відомо, що корисно підписатися на провідні інтернет-ресурси в своїй галузі. Корисно слідкувати за локальними (і не тільки) подіями – семінарами, лекціями, курсами, презентаціями – і брати в них участь. Корисно говорити про те, чим замаєшся – рішення проблеми часто виникає, коли вербалізуєш саму проблему і намагаєшся пояснити її колезі.

Також я є прихильником читання фахової літератури – у кожній галузі є, так би мовити, класичні книжки, про які часто знають, але не обов’язково читають. Але теорія без практики слабка, а вичерпне розуміння того, що ти робиш, часто неможливе без заглиблення в самі основи, які й викладені в книжках класиків.

—

Зрештою, не існує універсальних порад чи планів дій, які точно приведуть до перемоги. Про це, мабуть, варто пам’ятати, а тому – прислухатися до своїх можливостей і, відповідно до них, проторювати свій власний шлях, приймаючи все, що на ньому трапляється.

Ірино, дякую за цікаве інтерв’ю! Впевнений початківці знайдуть у ньому багато корисного і цікавого для себе. Успіхів в роботі і бажаю якомога швидше отримати наступний ранг в програмуванні! 😉

***

Як бачите, історії успіху бувають різні. Хтось йде довго і повільно, на шляху маса проблем. Звісно, у кожного на шляху до програмування виникають свої проблеми. Але у Ірини яскраво виражений варіант, коли людині початково легко вдається навчання, є схильність до програмування, і в короткий термін вдається отримати непогану теоретичну та практичну базу. Основним випробуванням на її шляху був саме пошук роботи та відмова в інтерв’ю, в якому вона була переконана про свій успіх. Проте наполегливість, дисципліна і терпіння дозволили отримати бажаний результат!

Якщо маєте більше запитань до Ірини, можете сконтактувати її напряму в соцмережі. До речі, Ірина також пише і публікує вірші.

На завершення статті маю до вас питання на засипку. Скільки не шукаю відповіді на нього, нічого “внятного” поки не вдається знайти.

Я завершив механіко-математичний факультет і у нас було більше, ніж 50% студентів – дівчат. Дівчата були більш трудолюбиві і загалом математика їм йшла дуже і дуже непогано. Показник по балах у них був завжди кращий. Хлопці ледачі.

Отже, питання. Чому ж серед програмістів так мало дівчат? Що такого потрібно знати, вміти, мати для програмування? Особисто знаю не більше, ніж 5-10 дівчат програмістів…