Натрапив на класну англомовну статтю про те, як досягати чималих успіхів у власних сферах зацікавлення. Стаття розказує про 5 методів, які можуть допомогти стати експертом у своїй справі.

Багато ідей з даної статті резонують з власними переконаннями, тому вирішив спробувати її перекласти з деякими доповненнями та коментарями. Якщо прагнете отримати підказки, як стати найкращим у свому ділі, тоді читаємо…

***

То ж які є найбільш дієві методи, щоб стати найкращим у чомусь?

10.000 годин

Давайте почнемо з найбільш популярного методу: важка праця. Адже вона дійсно оплачується!

Малком Гледвел популяризує наступну теорію: приблизно 10.000 годин свідомої практики у чомусь може перетворити вас на експерта у даній галузі.

Найбільш елітні скрипалі присвятили приблизно стільки ж годин часу свідомій практиці (близько 7.410 годин) досягнувши 18-ти років, скільки провели професійні скрипалі середнього віку, що належать до інтернаціональних оркестрів (близько 7.336 годин). До 20 років найкращі музиканти оцінили час вкладений у свою свідому практику у понад 10.000 годин. Це є на 2.500-5.000 годин більше, ніж присвячують практиці менш реалізовані музиканти, і 8.000 більше, ніж присвячують піаністи аматори у тому ж віці.

Таким чином на 10.000 годинах сходяться як на середньому показникові успішності. І до того ж Свідома Практика не зводиться просто до рухів. Наприклад. Ви можете 10.000 годин керувати вашим автомобілем, але після цього ви не станете підготованим до змагань Наскар чи Формула 1.

Свідома Практика – це постійне отримання відгуків про свою діяльність і відповідне постійне покращення своїх навиків, штовхання себе поза свою зону комфорту. В більшості випадків все не так весело і гладко. Але це якраз те, що виховує чемпіонів.

Геніальні гени

Не буду вам брехати: бути членом клубу вдалих генів дійсно має свої великі переваги.

До прикладу. Навіть у наш час гіперспеціалізації у спорті, деякі спортсмени стають атлетами світового рівня, і навіть світовими чемпіонами, за менше, ніж 1-2 роки тренувань.

Я, будучи скелелазом, сам знаю приклад скелелаза з Росії, який за 2-3 роки з нуля став чемпіоном світу із дисципліни болдерінгу. В той час як багато інших талановитих скелелазів проводять 5-10 років (більше ніж 10.000 годин) і не можуть навіть наблизитись до подібних результатів.

Гени також дають перевагу у музиці, математиці та письмі. При чому вони, згідно статистики історії, впливали найбільше у музиці (0.92), математиці (0.87), спорті (0.85) та серед письменників (0.83).

До речі, саме гени являються для частини з нас хорошою відмазкою та причиною скласти руки і здатися. Мовляв, я не зможу досягти таких же ж результатів, навіть марно намагатися, у мене батько не чемпіон, як у нього. Знайоме вам таке? 😉

Але насправді, те що гени мають такий великий вплив на нашу успішність ще не означає, що треба здаватись. Я б тут задав два питання:

1. Чи пробували ви себе у достатньо великій кількоссті речей, щоб зрозуміти, що вам виходить краще?
2. Чи пробували ви підпасувати ваші намагання та прагнення саме під ті речі, що виходять у вас краще від природи?

Як Девід Епштейн пояснює, модель “він добрий у спорті” більше не працює. Натомість ми маємо: “а під який вид спорту його тіло є найкраще пристосоване?”.

Високий та худощавий? Пробуй баскетбол. Низький та товстий? Тягай штанку. Мама з татом є успішними інженерами? Спробуй себе в математиці.

Тому спочатку з’ясуйте, якими якостями природа наділила ваше тіло та мозок, а тоді підпасуйте ваші зусилля під те заняття, що найбільше підійде під ваші задатки і допоможе якомога швидше стати у ньому найкращим.

Бути частиною чудової команди

Інвестиція у 10 тисяч годин практики + правильні гени, це все може бути гарним завдатком лікареві. Проте хірург нічого не може зробити путнього поза своєю лікарнею…

Чому? Тому, що лікарня – це місце, де хірург має свою чудову команду і підтримує хороші міцні стосунки із кожним членом команди.

Загалом хірурги не стають кращими з більшою практикою. Зазвичай вони досягають більших успіхів завдяки тій лікарні, у якій вони практикують. Якщо ризик смертності пацієнтів даного хірурга в даній лікарні становить 1%, то перейшовши в іншу лікарню цей процент буде уже інший. Хірурги не можуть забрати із собою свій рівень ефективності в іншу лікарню.

Лікарі не ставали кращими в оперуванні коронарної артерії. Натомість вони краще знайомились з медсестрами і анастезіологами, вивчаючи їхні сильні та слабкі сторони, звички та стиль.

І подібне можна сказати про ряд інших професій, як от біржевий чи банківський аналітик.

Навіть незважаючи на те, що самі спеціалісти вважались Зірками у своїй справі, їхня ефективність не була “портативна”. Коли супер-аналітик на біржі переходив на іншу фірму, його ефективність знижувалась і залишалась низькою до 5-ти років на тому новому місці праці.

А яка ситуація з митцями? Така ж!

Висновок? Шукайте хорошу сильну команду та налагоджуйте міцні дружні стосунки із кожним членом своєї команди. Сам в полі не воїн, або як мінімум не найкращий воїн 😉

Більше давайте, ніж отримуєте

Науковці дослідники, які зазначають своє ім’я на наукових дисертаціях, зазвичай мають менше шансів отримати Нобелівську премію. А ті, що дають можливість молодим талантам засвітитися біля себе, значно частіше отримують квиток у Стокгольм на процесію нагородження від Нобеля.

Зазвичай коли наукова робота публікується, людина яка приклала найбільше праці отримує перше місце в списку авторів. Є винятки, але Цукерман виявив наступне правило. Нобелівські лауреати є авторами своїх ранніх наукових праць, але пізніше у своїй кар’єрі починають віддавати авторство робіт своїм молодшим колегам. І це стається значно раніше, ніж вони отримують премію. До 40 років лауреати зазвичай є авторами лише у 26 відсотках їхніх робіт, якщо порівнювати з менш реалізованими науковцями, які у 56% робіт є зазначені авторами.

Тобто чим більше науковець віддавав початківцям, тим більша ймовірність того, що він отримував Нобелівську Премію.

Є ще й інша сторона медалі. Кажуть, що досить часто ті, хто багато віддає часто опиняться в самому низу, ні з чим. Це мабуть тому, що вони ставлять інших людей важливішими за себе у такий спосіб, що виснажує їх самих та дозволяє іншим зловживати їхньою допомогою.

Тому тут важливо знайти хороший баланс між допомогою іншим та працею для себе. Не варта вдаватися у крайнощі, допомагати усім і не присвячувати час собі та своїм справам. Так само як і думати лише про свої справи. Так також Нобелівської Премії не одержати 😉

Комбінуйте усі ці методи

Поки присвятили своїй справі лише 5.000 годин і маєте трохи задатків до неї? Не біда. Комбінуйте усі ці 4 методи і ви також зможете досягнути неабияких результатів.

Нам не потрібно без перестанку важко працювати чи народитися генієм. Є дуже проста формула, щоб скористатися з усієї вище наведеної інформації:

1. Завжди совісно працюйте, щоб ставати кращим.
2. Коли обираєте свою справу – враховуйте природні завдатки.
3. Знайдіть свою хорошу команду та добре познайомтесь із кожним членом команди.
4. В межах розумного, завжди допомагайте іншим.

Приділяючи увагу усім цим чотирьом методам, я не можу уявити як ця комбінація не може привести вас до успіху! А ви можете? 🙂

***

Якщо ж застосувати вище наведені правила до програмістів початківців, то вийде приблизно ось так: 🙂

• щодня працюйте над теорією та практикою програмування, постійно осягаючи щось нове та стаючи кращим вже у тому, що знаєте;
• не забудьте переконатись, що праграмування це дійсно ваше; висока зарплата мотивує не довго, повірте;
• особливо важливо на початку кар’єри – знайдіть сильну команду в якій швидко зростатимете; знайдіть ментора, курси, компанію кращих за вас програмістів;
• вже будучи професіоналом не забувайте про початківців; так допоможете іншим швидше осягнути ази програмування, а вам – промоушин на роботі та відчуття самореалізації 😉

І на завершення класна цитати від Альберта Енштейна щодо генів та власної справи:

Кожна людина є геніальною. Але, якщо ви оцінюєте рибу по її можливості дертися на дерево, тоді все своє життя риба проведе думаючи, що вона нездара.

А що ви порадите ще для того, щоб стати найкращим у своїй справі?